- Познайомити учнів на основі історичних фактів з етапами розвитку української мови, з перешкодами розвитку української мови та її становлення.
- Допомогти учням впевнитись у стійкості нашого народу як носія української мови. Сприяти усвідомлення великого значення національної мови у житті людини.
- Розвивати почуття національної гордості.
- Виховувати шану і любов до рідної мови, до Батьківщини, національної культури.
Плакати, хліб-сіль, український рушник, ілюстрації, калина, магнітофон.
О, мова рідна!
Їй гаряче віддав я серце недарма.
Без мови рідної, юначе,
й народу нашого нема.
(В. Сосюра)
1. Той. хто не знає рідної мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі.
(В. Сухомлинський)
2. Мова — то цілюще народне джерело. і хто не припаде до нього вустами. той сам всихає від спраги.
(В. Сухомлинський)
3. Копи зникає народна мова — народу більше нема!
(К. Ушинський)
4. Мова — така ж давня істота, як і народ, що його витворив.
(Панас Мирний)
5. Українська мова в багатстві, витонченості й гнучкості форм не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов'янства.
(М. Драгоманов)
Рідна мова — то матері слово.
Вона,
Як та неопалима купина.
Ніколи не згорить, ніколи не зів'яне,
Бо в ній — народу серце полум'яне.
Мово моя!
Я тебе захищаю й люблю.
Я твій цвіт бережу, я твій плід не згублю.
Дорогий і найкращий мій спадок,
Я тебе заступлю від міщанських нападок.
Мово моя!
В усіх заблудних на вустах воскресни,
Хай після сну буяють рясно весни,
Блакитною трояндою мани, зори,
Лиш не мовчи, а вільно говори!
Як горлиці крило, легка ти і м'яка,
Як цвіт любові, бережно п'янка.
Ви в мелодійність вслухайтесь її,
Й відчуєте, чим славні солов'ї.
Вона барвиста, як травневі луки,
В піснях, як зустріч з далечі — розлуки,
У жартах вогняна і безоглядна,
У колискових — лагідно принадна.
Мово моя!
Хай обходять тебе підла зрада й журба,
Я — твоя берегиня і вірна раба,
Я — володарка слів, що посіяла ти,
Тож красуйся в стомовній сім'ї і цвіти.
Ти — єдине, що я не згублю й не віддам.
Ти — мій скарб, ти — високий мій храм,
Щоб нам не спити гіркоту до дна,
Святись, неопалима купина.
(В. Пустовіт)
“Мово рідна! В тобі мудрість віків, і пам'ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого, в тобі, мово, неосяжна душа народу — його щирість і щедрість, радощі й печалі, його труд і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його. Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх. Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий в світі, без тебе — перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття. Твердине моя і захисток, і гордість, і розрада в годину сумну. Люблю тебе і в гніві, коли ти клекочеш, як вулкан, і гримиш громами на ворогів, і вбити можеш словом єдиним, як блискавкою. Люблю і твою ніжність, ласкавість, лагідність, коли ти одним-однісіньким словом зігріваєш, мов сонце, і підносиш над хмари та між зорі, і повертаєш до діяння, до життя, наснаго моя і мудрий вічний вчителю мій!
Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш на теплі й могутні хвилі свої і я, вірний і вічний юнга твій... Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро, Краса народу нашого...»
(С. Плачинда)
Слово, пісне, думо Кобзарева,
Ви — окраса й суть мого життя,
Ніби долю родового древа,
Пронесу вас крізь терни життя.
Рідним словом земляків стрічаю,
З ним щодень мужнію і росту,
З творчості народної черпаю
Мудрість предків, їх любов святу.
До землі і щедрості зернини,
Що нутрує в стиглім колоску.
Непорочність збережу дитинну,
Мови рідної відстою чистоту.
Нам плекать скарб одвічний — мову
На шляхах оновлень — у борні!
Українське розмаїте слово
Дала мати з молоком мені.
(Г. Шанько)
Звучить пісня Т. Петриненка «Україна».
1. Що вам відомо про історію української мови?
2. Чи завжди український народ мав право вільно говорити своєю мовою?
3. Які вам відомі заборони української мови?
«1720 рік, 5 жовтня. Указ Петра І. «В Киево-Печерской й Черниговской типографиях вновь книг никаких, кроме церковных изданий, не печатать, да й оные с великороссийскими изданиями такими ж церковными книгами справливать прежде печати».
А мова не корилася царю — ані царю, ані його сатрапам, з орлом двоглавим стаючи на прю, що брав її у пазуристі лапи. Несла устами відданих синів мужицьку правду відданих синів, мужицьку правду, ту, що є колюча, сміялась з ненависних панів, що їхня правда на всі боки гнуча. Плюндрованій, не надавали прав, немов на звіра, об'являли лови. Орел впивався в душу, тіло рвав, він був безмозкий, хоч і двоголовий. Заборонити дереву рости, ширяти вольній птиці у блакиті, живій ріці між берегів плисти, ходити сонцю по своїй орбіті? Заборонить дощеві поливать гінке стебло, щоб не зросло колосся, поетові — писать і малювать, щоб приректи народ на безголосся? О як хотіла, прагла воля зла, щоб ти була лиш суржиком, мішанина:
щоб вічно недорікою була на втіху скалозуба — міщанина!
(Л. Стеценко)
Звучить пісня на слова В. Стуса «За літописом самовидця».
М. Грушевський, «Історія Русів» «По школах почали вчити по-російськи, хлопцям вчителі мали вправляти мову, аби говорили й вимовляли так, як великоруси. Навіть по церквах велено, читаючи або слухаючи, так само вимовляти, як великороси вимовляють. Уряд хотів, щоб українці згодом зовсім на великоросійську мову перейшли, а свою закинули».
Я гул століть, як шум віків,
Як бурі подих, — рідна мова,
Вишневих ніжних пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
Її, як дух степів гарячу,
І осліпити, й повести,
На чорні торжища, незрячу.
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали, під шалений крик,
В'язнили, кидали за грати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.
Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний,
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт грізний, —
Але свій дух велично грізний
Як житнє зерно берегла.
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу вільне слово
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселкова, —
Як мир, як щастя, як любов!
(М. Рильський)
То було за царизму. Та ось на календарі XX століття. 1938 року Сталін підписав постанову про обов'язкове вивчення російської мови в усіх школах національних республік. Вже 10 квітня 1938 року вийшла постанова ЦК КП (б) У «Про реорганізацію шкіл на Україні». Більшість шкіл стають російськомовними.
І на початок 60-х років. Знаменита хрущовська відлига. Вона дала багато імен, від яких війнуло подихом вільної людини, гідної своєї мови, своєї землі, свого народу... І серед них — В. Стус, В. Симоненко, Л. Костенко, Г. Тютюнник та ін.
Ще в дитинстві я ходив у трави,
В гомінливі трепетні ліси,
Де дуби мовчали величаво
У краплинках ранньої роси.
Бігла стежка в далеч і губилась,
А мені у безтурботні дні
Назавжди, навіки полюбились
Ніжні і замріяні пісні,
В них дзвеніло щастя непочате,
Радість невимовна і жива,
Коли їх виводили дівчата,
Як ішли у поле на жнива.
Ті пісні мене найперше вчили
Поважати труд людський і піт,
Шанувать Вітчизну мою милу,
Бо вона на цілий світ.
(В. Симоненко)
28 жовтня 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла «Закон про мови в Українській РСР», який вводився в дію з січня 1990 р. В цьому документі українська мова визнана державною. 10 стаття Конституції України узаконила українську мову як державну.
О рідне слово, хто без тебе я?
Осміяний людьми кретин-стиляга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,
Прах, купа жалюгідного рам'я.
Моя ти — пісня, сила і відвага,
Моє вселюдське й мамине ім'я.
Тобою палахтить душа моя,
Втишається тобою серця спрага.
Тебе у спадок віддали мені
Мої батьки і предки невідомі,
Що гинули за тебе на вогні.
Так не засни в запиленому томі,
В неткнутій коленкоровій труні —
Дзвени в моїм і правнуковім домі!
(Д. Павличко)
1. Чи потрібно сьогодні боронити нашу мову?
2. Чи потрібно шанувати рідну мову?
3. Як, на вашу думку, можна збагатити свою мову?
Українська мова — скарбниця духовних надбань народу, досвіду, праці, творчості і співжиття багатьох поколінь українського народу, оберіг народу, його звичаїв, традицій, запорука інтелектуального зростання, розвитку, поступу в загальнолюдському житті.
«Століттями мова народу була тією повноводною рікою, — писав В. Сухомлинський, — яку ми називаємо поезією. Поетична грань жила в слові, і слово було немислиме без неї, як немислима ріка без води, повноводність — без глибини. Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі.
Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги».
На всі багатства і припливи мод
Шануймо мову серцем і вустами.
Народ без мови — це вже не народ.
Без мови всі б ми сиротами стали.
Ідуть гріхи за нами і борги.
Від них зректися — не шукаймо броду.
Шануймо мову над усі боги,
Якщо ми хочемо зватися народом.
(С. Софієнко)
Звучить пісня В. Крищенка «Батьківська пісня».